Київські вчені підготували наукову роботу, у якій зібрали відповіді на найпоширеніші запитання про забруднення Київського моря радіонуклідами. За наведеними даними, у донних породах водойми досі міститься близько 90 млн тонн радіоактивного осаду. Більша частина цього мулу залягає на глибині до 15 см під нашаруваннями піску, а в окремих місцях виходить просто на поверхню дна.
Дослідження підготували четверо українських науковців: старший науковий співробітник Інституту рибного господарства НААН Дмитро Христенко, його колеги Наталя Колесник і завідувачка лабораторії Марія Симон, а також фахівчиня з іхтіології й гідроекології НУБіП Ганна Котовська. Робота вийшла у 2021 році, ще до війни, але широкого поширення не набула: на сайті Інституту рибного господарства НААН вона мала лише 5 читачів — троє з України, один з Китаю і ще один із Сінгапуру.
За словами авторів, у Київському водосховищі зберігається близько 90 млн тон радіоактивного мулу через специфіку формування донних відкладів, у яких акумулювалися радіонукліди. Передумов для зменшення радіоактивного навантаження немає, оскільки до водосховища постійно надходять нові порції радіоактивних сполук разом із поверхневими стоками із забруднених площ водозабору верхньої частини правобережжя басейну Дніпра. Додатковим джерелом є вода з річки Прип’ять, що протікає забрудненою територією.
Основними радіоактивними забрудниками Київського моря науковці назвали ізотопи цезію, на які припадає близько 60% загального забруднення радіонуклідами, та стронцію — 21%. Обидва елементи утворюються лише під час роботи та вибухів ядерних реакторів і мають найдовший період напіврозпаду — понад 30 років. Саме тому вони становлять найбільшу небезпеку для екосистем. Як пояснили вчені, це пов’язано з тим, що за своєю хімічною структурою вони подібні до кальцію та калію і можуть їх витісняти та заміщувати у метаболізмі.
Розподіл радіоактивних речовин на дні є нерівномірним. На забруднення донних відкладів впливають північний та північно-західний вітри. Крім того, стронцій і цезій заміщують кальцій та утворюють карбонати, тому в лівобережній частині водосховища з переважно піщаним дном їх суттєво менше. Натомість правобережні супіски та суглинки вкриті шаром мулу з високим вмістом радіоактивних карбонатних седиментів. Особливо гострою, за даними дослідників, ця проблема є в акваторії поблизу села Страхолісся.
Ще однією причиною такого розподілу є сильний потік річки Дніпро. Він відтісняє слабші стоки інших річок до правого берега Київського моря, що й пояснює вищий рівень забруднення саме там.
Найбільше радіоактивне забруднення залягає на глибині приблизно до 15 см і у верхній частині приховане піщаними наносами. Найменша глибина фіксується поблизу Домантівської затоки, ймовірно, розташованої вище за Страхолісся на правому березі: там радіоактивний шар лежить на глибині лише до 2 см, а інколи — до 5–10 см.
Після шторму купатися у Київському морі не слід. Будь-яке неспокійне перемішування водних мас підіймає осад із дна і несе його повз Київ, нижче за течією. Автори дослідження зазначають, що під час штормової активності вміст ізотопів радіоактивних елементів у товщі води зростає через насичення твердими частинками з верхнього шару донних осадів. Це, своєю чергою, збільшує викиди цих забрудників до 50% від звичайної кількості у розташоване нижче Канівське водосховище.
Раніше повідомлялося, що Київське море суттєво страждає від ведення бойових дій. Падіння «Шахедів» чи ракет у воду не додає водоймі екологічної стійкості, однак справжнє лихо сталося через затоплення аграрних угідь на Київщині. До водосховища змило з ріллі великі обсяги добрив, що призвело до зменшення вмісту кисню у воді, її «цвітіння» та замору риби.
Також повідомлялося, що в розпал курортного сезону Київське море зіткнулося з екологічною проблемою: водосховище вкрилося характерним нальотом блідо-смарагдового та біло-блакитного кольору. Відпочивальники масово публікували фотографії тривожного стану водойми у соціальних мережах. Купатися у Київському морі зараз не рекомендують.
