Занедбаний балкон на верхівці радянської бруталістської вежі в центрі Києва перетворився на одну з найвідоміших фотостудій міста. У 2018 році фотограф Олексій Кучма орендував балкон будівлі “Укравтодору”, а вже за три місяці світлини з його мікростудії побачили американські читачі глянцю. Студія існує вже сім років і досі залишається однією з найбільш упізнаваних локацій Києва.
Видання БЖ опублікувало інтерв’ю з Кучмою про цю локацію. У 2018 році він регулярно проходив повз бруталістську споруду “Укравтодору” на Антоновича та звертав увагу на балкон на 17-му поверсі. Згодом він вирішив: якщо створювати студію, то саме там. Його знайомі теж мріяли про таке місце, але вважали це нереальним, адже йшлося про державну структуру. Кучма просто звернувся із запитом, представився серйозним художником із бюджетом і отримав приміщення на хороших умовах.
Як заявив Олексій Кучма, фотограф і засновник студії balkon1702: “На відміну від лондонського прообразу, тут виявився унікальний елемент – маленька циклорама, буквально вбудована в архітектуру, з двома вікнами з боків”. Такого, за словами Кучми, він не бачив ніде.
Будівлю “Укравтодору” спроєктував Авраам Мілецький — людина, яку називають батьком київського модернізму й бруталізму. Попри неоднозначну репутацію через його саботаж “Стіни пам’яті” роботи Ади Рибачук і Володимира Мельниченка на Байковому кладовищі, він створив багато визначних об’єктів у Києві. Серед них — готель “Україна”, Центральний автовокзал, Палац піонерів і школярів, Київський крематорій і готель “Салют”.
Після завершення роботи над площею Слави Мілецький отримав карт-бланш на нові об’єкти. Саме тоді в Лондоні архітектор Ерно Голдфінгер почав зводити три бруталістські вежі. Мілецький запозичив цей прийом: прямокутний блок, поруч вежа, з якої виступає балкон. Саме цей балкон на 17-му поверсі через десятиліття став зіркою глянцевих обкладинок.
Кучма пояснює свій вибір фотографії просто: він хотів займатися справою, за результат якої повністю відповідає сам. Працюючи з фотографією, він став режисером, сценаристом, оператором і монтажером водночас. Сам він називає це “сабатікалом від кіно, який триває вже сім років”.
Балкони в Києві давно перестали бути лише технічним простором. На Подолі власники садиби Христини Казарновської на вулиці Межигірській повернули 150-річній пам’ятці архітектури її первісний вигляд, знявши потворне радянське скління балкону, яке деформувало фасад будівлі у стилі історизму, зведеної ще до 1880 року. Пам’яткоохоронці поставили цей крок за приклад усім киянам.
На Деміївці мешканці багатоповерхівки показали, що навіть спільний евакуаційний балкон можна перетворити на повноцінну лаунж-зону з квітами, подушками та власними овочами в горщиках. Цей рідкісний приклад сусідської єдності привернув увагу містян і ЗМІ.
Обидві ці історії свідчать про те, що балкон у Києві може стати або культурним артефактом, або місцем спільноти — залежно від уяви тих, хто в ньому живе чи працює.
