У 2024 році в Києві стався інцидент, що кардинально змінив уявлення про безпеку в навчальних закладах під час війни. Керівник Департаменту освіти і науки КМДА Олена Фіданян повідомила про це на фоні нових тривог, адже гуртожитки столиці неодноразово піддавалися ворожим атакам. Група хлопців з гуртожитку професійного навчального закладу відмовилась виконати вказівку педагога і сховатися під час тривоги. Після вибуху в сусідній будівлі вони побігли до укриття босоніж по коридору, всіяного битим склом. На фотографіях з місця подій видно кров від порізів на їхніх ногах. Олена Фіданян поділилася деталями цього випадку у своєму дописі на Facebook, продовжуючи обговорення реалій воєнного часу та перспектив освітніх реформ, зокрема щодо гуртожитків для старшокласників у профільних ліцеях. Ранковий обстріл застав учнів у сні. Після сигналу повітряної тривоги черговий викладач особисто перевірив усі кімнати, і більшість дітей одразу поспішили до укриття. Однак у одній з кімнат підлітки проігнорували прохання адміністратора і навіть грубо вказали педагогу, куди йти, відмовившись піднятися з ліжок. Вихователь кілька хвилин намагався переконати учнів, і лише після тривалих вмовлянь сам побіг до укриття останнім. Незабаром стався вибух: ворожий снаряд влучив у сусідню нежитлову будівлю, де загинула людина. В укритті гуртожитку вже перебували всі мешканці, окрім кількох хлопців з тієї самої кімнати. Наслідки цього жахливого інциденту виявилися різними, але однаково важкими для всіх. Підлітки отримали глибокі порізи на ногах, шрами, які залишаться з ними на все життя. Педагоги та адміністрація, за словами Фіданян, отримали шрами на душі. Після завершення тривоги весь колектив, перебуваючи в різних частинах міста, підтримував зв’язок з учнями, а потім приїхав до закладу, щоб допомогти дітям зібрати речі та супроводити кожного додому, оскільки гуртожиток певний час не міг функціонувати. Окрім моральної травми, педагогів чекали й юридичні наслідки. Директорка, яка на момент обстрілу о п’ятій ранку ще була вдома, вихователь та вся адміністрація писали численні пояснювальні записки до різних установ. Їм також довелося проходити бесіди з правоохоронцями. Фіданян підкреслює, що педагоги несуть юридичну відповідальність за здоров’я і життя своїх підопічних, навіть коли ті відмовляються слухати і дозволяють собі грубість. Стан вихователя після події вона описує з великим болем: розпач, мовчання і тремтячі від жаху руки. Олена Фіданян окремо згадує матерів хлопців – вони дізналися про обстріл з новин, і уявити їхній стан у той момент практично неможливо. Цей інцидент вона наводить як незаперечний аргумент у дискусії про освітні реформи в умовах війни: будь-які нові рішення щодо навчальних закладів і гуртожитків мають враховувати жорстку реальність. “Це реалії воєнного часу, які ми, дорослі, маємо враховувати, впроваджуючи реформи. Адже сьогодні наші помилки можуть коштувати комусь життя”, – підсумовує Фіданян. Питання захисту учнів під час ворожих атак залишається одним з найгостріших для столичної системи освіти. Влада намагається одночасно відновлювати інфраструктуру та формувати культуру безпечної поведінки серед дітей. Наприклад, після гучного скандалу в занедбаній школі №67 на Солом’янці розпочали масштабний ремонт і запланували капітальне облаштування укриття на 2026 рік. Проте навіть найкраще обладнане укриття не рятує, якщо діти відмовляються туди йти. Тому постійне відпрацювання дій під час тривоги та формування свідомого ставлення до власної безпеки є не менш важливим завданням, ніж будівельні роботи. Тим часом Київ живе в умовах постійної загрози: нічні атаки на столицю призводять до пожеж і руйнувань у кількох районах, а кияни знову і знову змушені рятуватися в укриттях. Ситуація з хлопцями з гуртожитку ПТУ – не унікальна, а закономірний ризик у місті, яке постійно піддається обстрілам. Педагоги та фахівці з безпеки одностайні: вміння вчасно реагувати на сигнал тривоги та беззаперечно виконувати вказівки відповідальних дорослих – це навичка, що може врятувати життя.
