Мешканці передмістя Києва знову стикаються з підвищенням тарифів на маршрутки: поїздка з Вишневого до столиці тепер коштує 80 грн, з Софіївської Борщагівки – 65 грн, а з Боярки – 100 грн. Ця проблема не нова для жителів передмістя: ще на початку 2025 року зростання цін на тих же маршрутах викликало значне обурення. Наразі тарифи знову підвищилися, і за підрахунками, щомісячні витрати на щоденні поїздки на роботу можуть сягати близько 5000 гривень, що є непосильним для багатьох пенсіонерів та людей з обмеженими доходами. Мешканці активно обговорюють у Facebook свої реальні витрати на транспорт. Арифметика безжальна: поїздка туди-назад з Боярки обходиться в 200 грн на день, що за 22 робочі дні складає 4400 грн лише на транспорт. З Вишневого щоденна вартість становить 160 грн, що в підсумку дає майже 3500 грн на місяць. Перевізники пояснюють підвищення цін традиційними аргументами: зростання вартості дизельного пального, підвищення цін на запчастини та труднощі з пошуком водіїв. Хоча логіка їхніх пояснень зрозуміла, альтернативи, які б дозволяли платити менше, не існує.
У цьому контексті особливо обговорюється відсутність муніципального міжміського транспорту. Вишневе розташоване за 5-7 км від Києва, Борщагівка – за 3 км, а Боярка – приблизно за 15 км до найближчої станції метро. Це не віддалена провінція, а фактичне передмістя мегаполіса, де проживають сотні тисяч людей, які щодня їдуть до столиці на роботу. Проте їхнє транспортне забезпечення повністю залежить від приватних перевізників, тарифи яких не регулюються. Муніципальні автобуси, які раніше курсували на цих маршрутах, були передані приватним операторам.
Єдина реальна альтернатива, яку пропонують у коментарях, – це електричка. Поїздка з Боярки до Києва коштує 20-30 грн, що в 3-5 разів дешевше, ніж маршрутка. Однак електричка має інший графік, інші зупинки, і не завжди зручний розклад для тих, хто їде до конкретного офісу або установи. Для деяких людей вона дійсно вирішує проблему, але для інших – лише частково. А для тих, хто живе в місцях, де залізниці немає взагалі, це не є рішенням.
Особливо складною є ситуація для людей з інвалідністю: як зазначають у коментарях, жоден маршрут з Боярки не пристосований для інвалідних візків. Навіть якщо вдається потрапити в маршрутку, це стає справжнім випробуванням. Для таких людей вибір обмежений: або дорога маршрутка, або ще дорожче таксі, або ж взагалі нікуди не їхати. Загальний настрій у коментарях – це поєднання розуміння (перевізників частково виправдовують: витрати реальні) і глибокого роздратування від відсутності системного рішення. Найпоширеніший висновок: за таких цін частина людей просто пересяде на попутки або буде йти пішки до метро – не через зручність, а через відсутність вибору.
Ситуація з приміськими маршрутками – це лише один аспект загальної транспортної кризи в столичному регіоні. У березні 2026 року також підвищилася ціна на Київську кільцеву електричку: через введення комісійного збору вартість у касах зросла до 22 грн, хоча в застосунку “Київ Цифровий” поки що залишається 15 грн. Зростання цін охопило як залізничний, так і автобусний транспорт, і це лише те, що вже відбулося. У самому Києві комунальний транспорт поки що тримається на тарифі 8 грн, хоча, за різними оцінками, його давно потрібно підвищити, але Кличко обіцяв не змінювати тариф до закінчення війни. Тим часом собівартість перевезення одного пасажира в метро вже досягла майже 37 грн, тобто реальні витрати втричі перевищують те, що платять пасажири. Міський бюджет покриває цю різницю, але ресурси не безмежні. Мешканці передмістя позбавлені цієї підтримки: вони перебувають у зоні відповідальності приватного ринку, де ціну встановлює перевізник.
