У ніч на 14 травня 2026 року під час однієї з наймасованіших ракетних атак Росії на Київ загинула 15-річна Марія Польська. Дівчина місяцями готувалася до випускного балу, репетирувала вальс і мріяла стати хореографом. Уже наступного дня після трагедії кияни несли квіти до зруйнованого будинку на Дарниці, де ще зовсім недавно була квартира Маші.
30 червня видання The New York Times опублікувало репортаж про цю історію. Його автори, Сіобан О’Ґрейді та Любов Шолудько, розповіли про ученицю київського ліцею №237, життя якої обірвалося в ніч на 14 травня 2026 року. Маша Польська загинула в під’їзді житлового будинку на Дарниці, де шукала укриття під час влучання ракети. Їй було 15 років.
Танцями Маша займалася з п’яти років. Вона відвідувала студію джазу неподалік від дому, а під час шкільних репетицій вальсу часто підказувала однокласникам, як рухатися точніше. Саме Маша допомогла обрати композицію для танцю — “Love Story” французької виконавиці Indila. Оскільки вона була найдосвідченішою і найменшою дівчиною в групі, їй дісталася центральна роль: саме Машу мали піднімати і крутити.
Одним із її найближчих друзів був Єгор Холодрига. Він часто жартома називав її різними прізвиськами, найчастіше — Машулею. У парі з ними виступали Станіслав Могільніков та Лора Черняєвська, найкраща подруга Маші, з якою вони не розлучалися від сьомого класу. Дівчата разом ходили до школи, по дорозі зупинялися купити желейки і мали дві улюблені гойдалки на шкільному майданчику — свої особисті місця зустрічі.
До випускного Маша готувалася завчасно й уважно. Разом із мамою вона вибрала ресторан для святкування після танців і склала меню. Продумувала сукню та зачіску. Дев’ятий клас мав для неї особливе значення, адже частина однокласників після нього переходила до профтехучилищ, і це була їхня остання можливість зібратися разом. Маша хотіла залишитися у ліцеї до одинадцятого класу, але прагнула зробити цей вечір незабутнім для всіх.
Удар Росії по Києву в ніч на 14 травня 2026 року став найпотужнішим за весь час повномасштабного вторгнення. Ракета влучила в житловий будинок поблизу станції метро “Харківська” в Дарницькому районі. Саме в тому під’їзді, який перетворився на руїни, загинула Маша разом з іншими мешканцями, які, найімовірніше, не встигли спуститися в бомбосховище.
Усю зиму й весну росіяни методично били по енергетичній інфраструктурі столиці. Сирени та вибухи стали звичним тлом шкільного життя Маші та її однокласників. Репетиції вальсу були для них рідкісною нагодою думати про інше — про свято, танець і майбутнє.
У червні випускний відбувся без неї — у задушливому від спеки залі, серед батьків і вчителів. Клас вийшов на сцену: Артур і Христина, Роман і Олександра, Станіслав і Лора. Єгор — сам. Коли зазвучала музика, він підняв праву долоню в порожнечу — туди, де мала бути Маша, — і три хвилини танцював з тінню.
Маша Польська, 15 років, із захопленням займалася танцями і мріяла про зіркову роль у груповому вальсі на шкільному випускному. Єгор Холодрига виконав цей вальс разом з однокласниками, але вже без неї. Наймасованіший удар по Києву за всю війну забрав не лише Машу — він одночасно забрав двох десятків киян. Дев’ятикласники відпрацьовували свій танець сотні разів, і для однієї з них ця нитка надії обірвалася назавжди.
Для 15-річної Маші Польської випускний означав дуже багато, бо війна вже відібрала надто багато і в неї, і в її однокласників. Унаслідок наймасованішого удару Росії по столиці загинули 24 мешканці Києва, серед них — троє неповнолітніх дівчат. У місті оголосили День жалоби, а серед найвідоміших жертв трагедії була школярка з ліцею №237 — та сама дівчинка, яка мала посісти центральне місце у вальсі.
Будинок на Дарниці, де жила Маша, зазнав прямого удару в ніч на 14 травня. За словами міського голови Віталія Кличка, у будинку на Дарниці було зруйновано 18 квартир, а рятувальники ще кілька годин після атаки шукали людей під завалами. Наступного дня кияни принесли до місця трагедії квіти та іграшкових слоненят — стихійний меморіал з’явився біля порожнього місця, де колись стояв під’їзд.
